Ритуали поховання покійних – це невід’ємна частина будь-якої культури. Але як існує чимало відмінностей в життя по всьому світу, так і те, як ховають людей, має свої правила і особливості в кожній країні. І думається, що тим, хто має схильність до подорожей, все ж необхідно хоча б трохи знати про ритуалах поховання в різних країнах. Адже невідомо, з якою ситуацією доведеться зіткнутися. Життя таке непередбачуване. Втім, саме цим вона цінна і цікава).
Отже … З чого б почати? А почнемо-ка ми зі Сходу. Адже ця тема зараз дуже популярна. І в подорож на Схід з різними цілями прагнуть вирушити багато. А люди, як це не сумно, йдуть в інший світ, незалежно від того, в якій країні вони живуть. Тому спробуємо зробити невеликий екскурс в традиції і ритуали поховання покійних в східному світі. Для початку досліджуємо тему про те, як проходять обряди похорону в Китаї.
Похорон в Китаї
Китай – країна з найдавнішими традиціями і найбільшою культурою. Про неї, правда, за часів так званої «культурної революції» встигли начисто забути, але зараз є багато ентузіастів, які займаються відродженням спадщини минулих тисячоліть. І хоча те, як ховають людей в сучасному Китаї, напевно, відрізняється від того, як це робили в далекій давнині, згадати про це все ж варто.
Всі ми знаємо, що ця країна населена щільно, і людей там дуже і дуже багато. Тому до питань поховання покійних в Китаї підходять з точки зору раціоналізму. Померлих людей просто кремують. Адже кладовища в такій країні як Китай – розкіш недозволена. Вони, звичайно, є. Але вже з середини минулого століття є спроби відійти від звичних пишних обрядів на користь екологічних похорону. Прах покійного поміщається в урни з піску і глини. Адже вільні території цінуються майже на вагу золота.
Після кремації, на похоронах всі присутні передають сім’ї покійного конвертики з грошима, а натомість отримують по білому траурному квітці. Такі квіти традиційно приколюються на одяг, а потім, після поховання урни, їх розвішують навколо кладовища на деревах.
Про інші ритуальні особливості можна дізнатися тут: http://ritualservice.com.ua/, на сайті, цілком присвяченому ритуальному сервісу.
Як ховають людей в Індії
Небіжчиків в цій східній країні також прийнято спалювати. Але трохи інакше. Для цієї мети вишиковуються цілі похоронні вогнища. Така стара традиція зберігається в багатьох містах, крім самих густонаселених, в яких вже є крематорії. Після ритуалу спалення, на якому часто присутні туристи, прах покійного висипають в річку Ганг. Ця річка вважається священною і є національним надбанням Індії. І поховання праху в ній обов’язково для кожного індійця. І навіть ті, хто живе на віддалі від річки, будь-якими шляхами намагаються доставити прах покійних близьких до її водам.
Але набуття останнього пристановища в річці Ганг – це не єдине обмивання. Відбувається це і до ритуалу спалення. І ця особливість присутня в багатьох культурах. Покійного можна омити навіть просто в душі або будь-яким іншим способом. Після цього над покійним читають спеціальні молитви, а його самого обертають особливої тканиною, припасений конкретно для такого моменту. І лише після цього тіло надають вогню. Попіл після спалення поміщають в спеціальний горщик, в якому він зберігається дев’ять днів в ритуальному місці неподалік від місця кремації. Потім проходить ще сорок днів, під час яких прах залишається при вході туди ж. А вже після всього цього прах передається рідним для остаточного перекази водам священного Гангу. І це, можна сказати, майже вичерпна інформація про те, як ховають людей в Індії.
Що стосується ж похорону в Європі, то там вони відбуваються за тими звичаями, традиціями або згідно обрядам тієї релігії, до якої був причетний покійний за життя. Або згідно з тими розпорядженням, які він так само за життя дав. В основному ж померлих в європейських країнах або ховають, або кремують. Але яку країну не візьми, скрізь це обходиться зовсім не дешево.
Наприклад, в Німеччині це може обійтися родині покійного, приблизно, о сьомій-восьмій тисяч євро. І ще доведеться чекати, в середньому, п’ять-вісім тижнів раніше, ніж можна буде звернутися до агентам бюро ритуальних послуг. Адже необхідно заручитися дозволом на поховання від всіх родичів. А багато хто може проживати зовсім не близько, а то і зовсім не знайтися. Як сталося з мешканкою Мюнхена, у покійного чоловіка якої, як виявилося, є ще й дочка. І оскільки знайти її можливості не представляється, вдова змушена зберігати урну з прахом чоловіка у себе вдома, так як влада не дає дозволу на здійснення обряду без дозволу тієї самої відсутньої дочки. Ось така бюрократія в хваленої Європі.