Травна система людини – це органи ШКТ і залози, які беруть участь у перетравленні їжі. Анатомія шлунка дає змогу зрозуміти фізіологічні особливості будови, положення та функціонування органу, головне завдання якого – травлення. Схема вивчення включає в себе зовнішні особливості, основні макро- і мікроскопічні моменти, функціональні особливості.
Локалізація та форма шлунка
Шлунок людини являє собою мішкоподібне розширення травного тракту, призначене для тимчасового зберігання та часткового перетравлення їжі. Його довжина – 21-25 см, об’єм – 1,5-3 літри. Розміри та форма органу залежать від його заповненості, віку людини та стану м’язового шару. В організмі він міститься вгорі епігастрію, максимальна частка зліва від серединної площини, 1/3 праворуч від неї. Під час наповнення його передня стінка зачіпає печінку та діафрагму, задня – ліву нирку, наднирник, підшлункову залозу та селезінку, велика кривизна – ободову кишку. Два отвори шлунка пов’язують його зі стравоходом і 12-ти палої кишкою. Підтримці органа в його фізіологічному положенні сприяє зв’язковий апарат. Кожна шлункова зв’язка має свою роль:
- діафрагмальна зв’язка з’єднує дно органу з діафрагмою;
- селезінкова – прямує від великого вигину до воріт селезінки;
- шлунково-ободочна зв’язка об’єднує поперечну ободову кишку, селезінку, шлунок;
- печінкова – основна функція якої – з’єднання печінки з низовою частиною і малим вигином шлунка.
Топографія органа
Шлунок розрізняють за формою будови.
Розташування шлунка визначається його формою. Тіло рогоподібного органа розміщуватиметься поперечно. Шлунок у формі гачка займає напівкосу позицію. Довгастий орган у вигляді панчохи спускається прямовисно, утворюючи в ділянці малої кривизни гострий кут. Топографія шлунка полягає в проектуванні частин органу на реберну дугу:
- положення кардії визначається на фронтальній стінці живота на рівні VI-VII ребер;
- дно (склепіння шлунка) досягає V ребра;
- воротар – VIII;
- мала кривина проходить внизу зліва від мечоподібного відростка, а проекція великої – проходить дугоподібно від V до VIII міжребер’я.
У нормі орган розташовується в лівому боці тіла, але в разі систематичних переїдань, він може зміщуватися в абдомінальну частину живота.
Функції шлунка
Усередині органу відбуваються складні процеси травлення.
Основна функція шлунково-кишкового тракту – перетравлення та всмоктування поживних речовин. Шлунок людини виконує головні з них: захисну, всмоктувальну, евакуаторну, моторну, секреторну, екскреторну, депонувальну та інші. Рухова функція забезпечується м’язовою перистальтикою, яка дробить, змішує та просуває хімус у пілоричний відділ. Звідти йде переміщення в інші відділи, з яких складається травна система. Секреторна роль полягає в утворенні секрету з соляною кислотою, лізоцимом, слизом і ферментами. Основні серед них: амілаза, фосфотаза, пепсиноген, рибонуклеаза та ліпаза. Евакуаторна функція забезпечує виведення неякісної їжі через стравохід. При цьому розвивається нудота та блювання. Захистом органу від патогенних мікроорганізмів і різних ушкоджень займається слиз і ферментативний склад внутрішнього секрету.
Макроскопічна будова
Будова передбачає два вигини (великий і малий) та 4 відділи. Три верхні частини розміщені вертикально з нахилом вправо, а четверта відходить вправо під кутом. Велика кривизна шлунка супроводжується кардіальною вирізкою, що відокремлює однойменну частину органу від його дна. Мала (внутрішня) кривизна утворює кутову вирізку на межі тіла та воротарної зони. Відділи шлунка людини:
- Вхідне. Починається отвором зі стравоходу. Відповідає за надходження їжі в шлунок і неповернення її у зворотному напрямку. Кардіальна частина утворюється м’язовою тканиною і трубоподібна за зовнішнім виглядом.
- Дно (склепіння або фундальний відділ). Куполоподібна частина, де знаходиться основний тип залоз, що продукують HCl. Якщо слизова оболонка згладжена, це означає, що на слизову потрапило повітря.
- Тіло. Тут відбувається депонування та лізис їжі.
- Пілоричний відділ шлунка. Воротарна печера присінка та канал воротаря розміщені в ділянці з’єднання з 12-палої кишки й утворюють препілоричний відділ.
Мікроскопічна анатомія стінки
Слизова оболонка найчастіше піддається пошкодженню.
Стінка шлунка складається з трьох шарів: зовнішній – серозний, середній – м’язовий і внутрішній – слизовий. Зовнішня оболонка – зовнішній плівковий пристрій з епітеліальних клітин, з нервовими волокнами. Вона вкриває весь орган, крім обох вигинів і невеликої ділянки на тильній поверхні. Під нею розміщена підсерозна основа, що забезпечує її зрощення з м’язовою стінкою. Будова м’язового шару має трирівневу організацію. Внутрішній шар зібраний у численні складки.
Що собою являє слизова оболонка
Це внутрішній епітеліальний шар шлункової стінки. Під нею знаходиться підслизова жирова та епітеліальна тканина, що містить капіляри та нервові закінчення. У ній розміщені залози, що продукують шлунковий секрет, слиз і пептиди шлунка. Оболонка здатна збиратися в осьові складочки вздовж малої кривизни та кругові у привратниковій зоні. При наповненому органі стінки будуть згладжені. Шари шлунка взаємопов’язані.
Згладжені складки слизової оболонки можуть свідчити про наявність гастропатології.
М’язи органу
Виразки та ерозії вражають глибокі м’язові шари.
Будова стінки шлунка включає і м’язовий шар. Він влаштований міоцитами та гладковолокнистими м’язовими волокнами. Гладка поздовжня, циркуляторна та коса мускулатура забезпечують змішування та рух внутрішнього вмісту. Зовнішній шар продовжується від такого ж у стравоходу. Він потовщений біля малої кривизни. Біля воротаря волокна переплітаються з круговим шаром. Циркуляторний шар знаходиться в середній частині і більш виражений. Його утворює кільцева та покреслена мускулатура. Цей шар охоплює шлунок на всій протяжності. Пілорична частина шлунка відокремлена від 12-палої кишки сфінктером, який являє собою анатомічне потовщення цього шару. Сфінктер бере участь у регуляції виходу хімусу в кишківник і запобігає його поверненню. Косий м’язовий прошарок охоплює орган «опорною петлею», скорочення якої робить помітною кардіальну вирізку (кут Гіса).
Серозна оболонка
Виглядає як гладке, ковзне покриття, утворене епітеліальною та сполучною тканинами. У нормі вона прозора й еластична. Серозний секрет, що виділяється її залозами, захищає орган від зайвого тертя об прилеглі органи під час його розширення і звуження та надає комфорт рухів.
Секреція в шлунку
Від складу шлункового соку залежить ефективність травлення.
Екзокринну активність органу регулює гуморальна нервова система. Тут міститься не один тип залоз, місцезнаходження визначає їхню назву: слизові, кардіальні, пілоричні, а також фундальні залози шлунка. Проміжки між ними заповнює сполучна тканина. Вони відкриваються протоками в порожнину органу. Залози утворені з головних, обкладочних і додаткових клітин, кожна з яких продукує свій секрет.
Головними клітинами, що синтезують травні ферменти, вважають пепсиноген, желатиназу, хімозин і ліпазу; обкладочні – соляну кислоту, а додаткові – слиз. HCl активує неактивний пепсиноген у пепсин, який розщеплює білки на амінокислоти, хімозин бере участь у розпаді молочних білків, а ліпаза – жирів. Визначення рівня ліпази є основою діагностування панкреатиту. Парієтальні клітини шлунка виробляють фактор Кастла, який відповідає за засвоєння ціанокобаламіну, важливого для процесу кровотворення. Також тут секретується понад 10 гормонів.
Як відбувається травлення
Найменші неполадки в злагодженій системі переробки їжі провокують неприємні відчуття.
Будова шлунка людини зумовлює особливості травлення, в якому беруть участь усі шари органу та залози. Подрібнена та змочена слиною їжа проходить стравоходом і через кардіальний сфінктер потрапляє в порожнину органа. Подразнюючи рецептори слизової, вона провокує виділення шлункового соку. Травлення тут відбувається впродовж кількох годин у три етапи. Фізіологія механічної обробки – м’язовий шар стінки органу ділить її на більш дрібні фракції та перемішує зі шлунковим соком і слизом до утворення густої маси. Хімічна обробка хімусу відбувається ферментами та HCl секрету. Пілорус регулює порційне надходження хімусу в бульбарний і, далі, в постбульбарний відділ дванадцятипалої кишки. Фізіологічна температура всередині органа в процесі перетравлення їжі незначно підвищується.
Типи гормонів шлунка
Ендокринну функцію шлунка виконують залози, максимальне знаходження яких у пілоричному відділі. Вони продукують гормони, які разом із периферичною нервовою системою впливають на травлення у шлунково-кишковому тракті, а також на підшлункову залозу та жовчний міхур. Таблиця представляє основні з них.
| Гормон | Дія |
| Бомбазин | Вивільняє гастрин |
| Стимулює секрецію ентероглюкагону | |
| Соматостатин | Уповільнює синтез інсуліну, глюкагону, мотиліну та гастрину |
| Пригнічує активність панкреатичних парієтальних клітин | |
| Вазоактивний інтерстиціальний пептид | Зменшує гістамін і залежну секрецію HCl |
| Розслабляє гладку мускулатуру | |
| Гастрин | Посилює синтез та екскрецію пепсину |
| Викликає рухову активність шлунка і 12-палої кишки | |
| Гастрон | Знижує об’єм шлункової секреції |
| Серотонін | Пригнічує виділення HCl |
| Потенціює утворення пепсину | |
| Гістамін | Активізує моторику шлунково-кишкового тракту |
| Посилює секреторну функцію шлунка та підшлункової залози |
Людський орган зі складною організацією і багатогранною функціональністю важливий у підтримці здоров’я всього організму. Функції шлунка та його топографічна анатомія – важливий аспект знань для лікаря будь-якої спеціалізації. Уміння зіставити локалізацію болю з розташуванням органу або порушення травлення з його функціями – запорука правильної діагностики та лікування захворювання.